|
Реферат на тему:
"Життєвий і творчий шлях Т.Х.Моргана"
МОРГАН, ТОМАС ХАНТ (Morgan, Thomas Hunt) (1866-1945), лауреат Нобелівської премії по фізіології і медицині, 1933.
Томас Морган народився в 1866-м у Кентуккі, у дуже знатній, по американській мірці, родині. Ще підлітком захопився біологією, учився в державному коледжі рідного штату, потім - в Університеті Дж. Хопкінса, одержав ступінь доктора філософії за дослідження з ембріології морських павуків, після чого 13 років викладав і займався біологічною наукою в жіночому коледжі в Брин-Майре.
На щастя для науки, містер Морган займався не тільки нею. Тому в 1904-м року настав момент перемінити місце роботи: Морган женився на Ліліан Воган Семпсон, своїй студентці з Брін-Майра, і влаштувався професором експериментальної зоології в Колумбійський університет у Нью-Йорку. Там він і прийшов до свого великого відкриття. Хоча, знов-таки, не відразу.
В ті роки стрімко ріс інтерес до теорії спадковості, що кількома десятиліттями раніше висунув Грегор Мендель. Хтось повинен був першим показати на живому організмі, що собою фізично представляє винайдена Менделем умовна одиниця спадковості, названа потім геном. Довести, що гени вмонтовані в структури клітинних ядер - хромосоми - випало нашому герою.
Працювати з дрозофілою Томас Морган почав у 1908-му році. Червоноока мушка ідеально підходила для вивчення спадковості: вона починала розмножуватися вже через 2 тижні після появи на світло, і її легко було вивчати протягом життя, тривалість якої складала всього 3 місяці. Вдобавок вона майже нічого не коштувала. Треба було виростити і вивчити сотні поколінь дрозофіл, сотні тисяч мушок, перш ніж Морган і його співробітники переконалися самі і переконали інших, що хромосоми дійсно прямо зв'язані зі спадковістю.
Морганівськая "fly - room" ("мушача кімната") у Колумбійському університеті стала легендарною. В безлічі банок і пляшок виводилися з личинок і віддавали себе науці міріади мух. Пляшок увесь час не вистачало, і, якщо вірити розповідям, то раннім ранком по шляху в лабораторію Морган і його студенти викрадали пляшки для молока, що манхеттенські жителі виставляли ввечері за двері.
Першу статтю про дрозофілу Морган опублікував у 1910-м році, але в повну силу його аргументи були викладені в 1915-м, коли його учні - Стертевант, Бріджес і Меллер, випустили книгу "Механізми менделевської спадковості", у якій оголосили, що спадковість підкоряється цілком визначеним законам, і її можна описати точними кількісними методами. Тим самим відкривалася дорога до цілеспрямованого конструювання нових сортів рослин і порід тварин, до революції в медицині й у сільгоспвиробництві, потім - до розкриття генетичних кодів, до клонированию людини і многому іншому, що і сьогодні ще не досягнуто, але чи рано пізно буде досягнуто в майбутньому.
Моргану було вже під п'ятдесят - саме того віку, до якого вчений звичайно завершує дослідницьку фазу своєї кар'єри і, якщо є чим похвастати, насолоджується професійним, адміністративним і суспільним визнанням.
Професійне визнання не змусило себе чекати. Томаса Моргана робить своїм членом одна академія за іншою (серед інших, у грудні 1923-го і наша), наприкінці 20-х він очолює Національну академію наук США, у 1933-м - одержує Нобелівську премію в області фізіології і медицини.
Але того шлейфа всесвітньої слави, що у ті ж роки тягнеться за чи Фрейдом Ейнштейном, у нього немає й у спомині. І тільки чи тому, що такі вираження, як "кроссінговер" чи "хромосомна теорія", звучать не настільки захоплююче, як "психоаналіз" чи "теорія відносності"? Адже і сам Морган у цю епоху масових ідеологій, тоталітарних революцій і культових фігур чомусь не шукав всесвітньої популярності.
Свою філософію він сформулював у нобелівській лекції: "У минулому сам предмет спадковості людини був настільки розпливчастим і засміченим всілякими міфами і забобонами, що знаходження наукового розуміння суті предмета є вже досягнення першорядної величини".
Першовідкривач, що не намагається стати персонажем міфу, а навпаки - хоче позбутися від "міфів і забобонів". Який обіцяє не сенсації, а тільки "наукове розуміння суті предмета". В часи, коли поет був більше, ніж поет, глава держави - більше, ніж глава держави, а великий учений, хотів він цього чи ні, звичайно був набагато більше, ніж великий учений, Томас Морган умудрився залишитися просто біологом.
Доброзичлива людина з почуттям гумору, дуже упевнений у собі, але простий і непихатий у побуті - у спогадах друзів і колег Морган виглядає осередком типових американських чеснот. Зрозуміло, він був умілим менеджером, його дослідження виконувалися добре організованою командою помічників, учнів і стажистів (у тому числі і з Росії), він знав, де знайти і як з толком витратити гроші, а під проекти такої людини гроші, звичайно, давалися...
Може бути, біографія всі і пояснює? Морган прожив довге й успішне життя у вільній і могутній Америці, йому не довелося зазнати ні тих небезпек, ні тих спокус, через які пройшли його сучасники-європейці. Відкіля в нього міг бути щиросердечний надрив і з якої статі йому було лізти в ідеологію і політику?
Батько генетики Грегор Мендель оголосив, що придбані при житті ознаки не успадковуються потомством. Скажемо, якщо циркового козла навчать стрибати через обруч, те його цапенята все рівно народяться без цього уміння. И.В. Мічурін намагався "виховувати" рослини, потроху привчаючи їх до холоду і голоду. Але шляхом такого дресирування вивести, скажемо, морозотривкий сорт апельсинів неможливо. Адже спадковість записана в генах, а вони, як думав Мендель, незмінні.
Довівши, що гени - не абстракція і що вони локалізовані в хромосомах, Морган допоміг наступним поколінням дослідників знайти способи змінювати спадковість. Для цього потрібно не дресирувати плодові дерева, чотириногих чи двоногих, а навчитися змінювати їхні гени (а перед цим, звичайно, розшифрувати їхню структуру). Це зажадало часу, але до сьогоднішнього дня генетика вже нерідко справляється з такими задачами.
Однак куди раніш (хоча теж не відразу) морганівська теорія допомогла селекції рослин і тварин. Випадкові мутації (зміни генів) відбуваються у великих кількостях і до того ж можуть бути прискорені штучним шляхом (наприклад, за допомогою рентгенівського опромінення). Навіть і не знаючи, як улаштовані гени усередині, але, володіючи правилами спадкування, можна схрещувати придатних мутантів і успішно виводити нові сорти і породи. Такі правила саме і були встановлені Морганом і його співробітниками.
Виявилося, що записані в різних генах ознаки часто передаються в спадщину не в розбивку, а як би в одному пакеті. Наприклад, гемофілія і дальтонізм у людини "зчеплені" з чоловічою статтю. Якщо повернутися до морганівської дрозофіли, то в неї з підлогою "зчеплене" білоокі, узагалі ж нетипове в колі цих червонооких тварин.
Знайшовши цей феномен, Морган припустив, що відповідні гени розташовуються поруч друг із другом на одній хромосомі. Щоб зрозуміти масштаби такого "зчепленого" спадкування, варто мати на увазі, що в людини - мільйон генів, але лише два з невеликим десятка пар хромосом, а в дрозофsли і того менше - чотири пари.
Але більш заглиблені дослідження показали, що гени з однієї хромосоми не завжди успадковуються в одному пакеті, з чого Морган зробив висновок, що хромосоми можуть розщеплюватися й обмінюватися генами між собою. Чим більше відстань між двома генами в одній хромосомі, тим вище імовірність того, що на поділяючому їхній ділянці відбудеться розрив і вони не будуть успадковуватися разом. Ґрунтуючись на цьому принципі, співробітники Моргана склали "карти", показавши на них відносне розташування генів у хромосомі.
Можливо, усе це нині виглядає не так вже підйомним - принаймні, в очах тих, кому нецікава біологія. Але 90 років тому відкриття Моргана перевели в принципово нову площину ті проблеми, що тоді ще знаходилися на рівні "наукових дискусій", але незабаром стали життєвими проблемами для мільйонів і мільйонів людей.
У 1919 обраний Іноземним Членом Лондонського Королівського Суспільства, у 1924 нагороджений Дарвінівською Медаллю; у 1933 одержав Нобелівську премію за відкриття, зв'язані з функціями хромосом у передачі спадковості.
Помер Морган у 1945 у Пасадіні.
Основні праці: Regeneration. N-Y: Macmillan, 1901; Heredity and Sex. N-Y: Columbia Univ. Press, 1913; The Theory of the Gene. New Haven, CT: Yale Univ. Press, 1932; The Scientific Basis of Evolution. London: Faber and Faber, 1932.
??
??
??
??
6
|
