"Жил на свете рицар бедный..."
    А. Пушкін
    
    Коротке життя Олександра Олександровича Блока (1880-1921) відокремлена від нас вже десятиріччями. І кожне з цих десятиріч наповнене подіями великого історичного значення.
    Але, чим дальше відходимо в ми в часі від Блоку, тим ближче до нас основне, головне в його творчості, яке звільнене від всього часового, раптового, наносного, ти ясніше його живий зв'язок з духовним життям людини нашого часу.
    Це відчуття близькості Блока сучасності чудово показав поет Олександр Прокоф'єв:
    Александру Блоку
    "Опять над полем Куликовым..."
    А.Блок
    Звал стихами и зови, зови,
    Чтоб признался я в своей любви.
    Снова признаюсь,
    Даю присягу:
    Я с твоим стихом в могилу лягу!
    Сам читал и мне не раз читали,
    Когда пальцы в пальцы заплетали!
    Когда солнце опускалось низко,
    Когда губы были очень близко,
    Когда губы ближе не бывают,
    Когда все на свете забывают!
    Сам слыхал и слышали другие,
    Те, чьи косы длинные, тугие,
    Как в стихе летело слово в слово,
    То, как сон, а то, как явь сурово.
    Видел сам, со мной другие тоже:
    Словно саблей, вынутой из ножен,
    Словно на июльском солнце блещет,
    Бьется,
    Льется,
    Гнется
    И трепещет!
    Да, все чаще, чаще, а не реже,
    Я стихами о России брежу...
    Цей живий зв'язок поета наших днів з художником, творчий розквіт якого відокремлений від нас більше ніж півсторіччям, дуже повчальний.
    Справжнє мистецтво живе людиною. Його сила і значення  втому, що створюючи образи людей і картини дійсності, воно включає нас в безкінечно різний і складний процес життя, перетворює нас в його учасників, допомагаючи нам вийти далеко за межі свого безпосереднього досвіду.
    Ця правда життя, ця людяність, яка заключна в творах мистецтва, зберігають силу дії далеко за межами тих епох, в які вони створюються, переростаючи воззрения самих художників, які пов'язані і обмежені в поглядах на світ предрассудками свого класу і свого часу.
     Тому і живе для нас творчість Олександра Блока.
    У нього є вірш, який міг бути епіграфом до всієї його творчості:
    О, я хочу безумно жить!
    Все сущее - увековечить,
    Безличное - вочеловечить,
    Несбывшееся - воплотить!
    Пусть душит жизни сон тяжелый,
    Пусть задыхаюсь в этом сне;
    Быть может, юноша веселый
    В грядущем скажет обо мне:
    Простим угрюмство - разве это
    Сокрытый двигатель его?
    Он весь - дитя добра и света,
    Он весь - свободы торжество!
    5 февраля 1914 г.
      Але мрія про щасливу та вільну людину зіткнулася з неподоланою та безжалісною реальністю, і це невирішене протиріччя оприділяло трагічну контрастність творчості Блока; образ веселого хлопця витіснявся в його поезії образом мерця, який ходить серед людей.
    Через всю лірики проходить образ одинокої, помираючої людини, і за цим трагічним характером читач побачить той склад життя, який привів людину до падіння та загибелі в старому світі.
    Я пригвожден к трактирной стойке.
    Я пьян давно. Мне все - равно.
    Вон счастие мое - на тройке
    В серебристый дым унесено...
    26 октября 1908 г.
    Але Блок не був би великим поетом, якщо б він лишився в стороні від могутнього підйому визвольної боротьби в Росії. Тема Батьківщини з все більшою повнотою входить в його творчість, його вірші про Росію звучать з некрасовською силою і простотою.
    В голодной и больной неволе
    И день не в день, и год не в год.
    Когда же всколосится поле,
    Вздохнет униженный народ?
    15 февраля 1915 г.
    Які би не були міцні зв'язки з його старим світом (сім'я, середовище, виховання, літературні зв'язки, багато в його світопізнанні), він рвався вперед, до іншого, нового світу людських відносин.
    "Минуле дивиться в майбутнє", - так говорив він про сенс поетичної творчості, і це точніше всього оприділює саме його поезію.
    Ось чому Блок зразу став на сторону Жовтневої революції і створив поему "Дванадцять", яка стоїть на початку радянської поезії.
    Конфлікт Блока з життям, з оточуючим його суспільним укладом, з усім його середовищем був глибоко трагічним. Дуже здалека, помиляючись, йшов він до народу, к батьківщині, до революції. Але людська трагедія, але смерть людини може бути гарантією майбутньої перемоги, якщо смерть ця свідчить про підвищення інших величин людського духу.
    Ця велич і зближує Блока, його творчість з нашим часом. Ліричний герой його поезії - це людина в повному змісті цього слова. Костянтин Федин зберіг слова М.Горького про Блока: "Особливо раджу познайомитися з Олександром Блоком. Обов'язково познайомтесь. Це... Це...
    Горький мовчить, шукаючи правильне слово. Але слово не знаходиться. Він з нетерпінням, але майже безмовно барабанить пальцями по столу. Раптом піднімається та випрямляється - дуже високий, худий - повільно проводить рукою зверху вниз, від голови до ніг.
- Людина, - вимовив він тихо и на мить стоїть не рухаючись".
    Велич Блока як художника складається в тому, що він зумів відчути основні протиріччя своєї епохи і з великою художньої силою перевести їх на мову лірики, тобто показати, як відображались вони в самих глибинах людської свідомості.
    В епоху бурь и тревог, - казав він, - нежнешие и интимнишие стремления души поета также преисполняются бурей и тревогой."
    Ось чому історія души поета, яка росказана в його віршах, з відвертістю виступає перед нами і як історія його епохи.