РЕФЕРАТ
на тему:
"Роль фантастики, фентезі
як окремого жанру в світовій літературі"
    
    
    


      "... Одне з найбільш сильних спонукань, що ведуть до мистецтва і науки,- це бажання піти від буденного життя з її болісною жорстокістю і безутішною порожнечею, піти від кайданів вічно мінливих власних примх... Але до цієї негативної причини додається позитивна. Людина прагне... створити в собі просту і ясну картину світу; і це не тільки для того, щоб перебороти світ, у якому вона живе, але і для того, щоб у відомій мірі спробувати замінити цей світ створеною нею картиною".
     А. Ейнштейн.
    
     Сьогоднішня література просто не мислима без такого жанру як фантастика. Багато "нафантазованого" письменниками в минулому стало сучасною дійсністю сьогодні.
     Фантастика! От стоять на книжковій полиці, сховавши в книжкові плетіння, тісно пригорнувши друг до друга, роботи і прибульці, що прибули на Землю на ракетах, що літають в тарілках чи невідомо як. Поруч з ними люди із зябрами чи з крилами, відважні переможці динозаврів, ураганів і вулканів, усіх хвороб, старості  і смерті, мандрівники в надра Землі і на Місяць, на зірки й в інші галактики і простори, у минуле і майбутнє. І відразу, неподалік від людей, бродять знайомі усім з дитинства дивні істоти: домовики, лісовики, русалки, перевертні...
     Так склалося в літературі, що художнє зображення майбутнього - не тільки техніки, але і суспільства майбутнього -  і всього неймовірного  як би доручено фантастиці.
     Захоплені фантастикою люди знають, що  фантастична література надзвичайно різноманітна. В одних творах фантастика - зміст, в інших - тільки форма, літературний прийом. Мало того, прийом цей може застосовуватися письменником для всіляких цілей: для популяризації науки, Чи ж для романтичної героїки, чи для їдкої сатири.
     Так, ми зустрічаємо у фантастичній літературі книги, присвячені зображенню майбутнього: суспільства майбутнього, родини, школи, мистецтва майбутнього, моральних, технічних і наукових проблем майбутнього - такі твори називаються утопічними.
     Є у фантастиці і подорожі в минуле, здавалося б, протилежність. Утім, для чого ми заглядаємо в минуле? Учимося в минулому будувати майбутнє.
     Можна зустріти у фантастиці і романтичні мрії різного масштабу і різної обґрунтованості: і сміливий політ нічим не зв'язаної фантазії, і фундаментально вибудовані ідеї, чи ледве не проекти з розрахунками для здійснення самих неймовірних фантазій.
     І що саме дивне, можна зустріти фантастику, що засуджує і критикує саму себе;  фантастику, що висміює необґрунтовані мріяння.
     Як відомо, фантастика, як рід, чи вірніше, вид літератури, виросла з казки. Виросла і майже що цілком пішла від казкової форми. Адже казка була усною, вона "призначалася" для слухачів. Коли ж була винайдена писемність, а слідом за тим і друкарство, з'явилася письмова форма мови. Саме слово "література" походить від слова "літера". Література - письмове мистецтво, зі своїми особливими засобами виразності і зі своїм стилем викладу. Причому літературні стилі мінялися від епохи до епохи. І переконливості заради фантастика "виряджається" у літературні одяги своєї епохи.  
     Якщо раніше до фантастичних оповідань відносилися оповідання про незвідані моря, то до початку 19 століття невідомих морів не залишилося. І фантастика відступає до полюсів, у нетрі Центральної Африки. Південної Америки й Азії. Але до середини століття і материки були пройдені.
     І отут дійсною знахідкою для фантастики стало відкриття каналів на Марсі. Здавалося б, самі вчені засвідчували, що на цій планеті повинне бути розумне життя. Десятки письменників-фантастів відправляють своїх героїв на Марса. З Марса є безжалісні завойовники в Г.Уеллса ("Війна світів"). На Марс летить демобілізований червоноармієць Гусєв із мрійливим інженером Лосем ("Аеліта" А.Толстого).
     Однак, учені "відкрили" Марс для фантастики і вони ж "закрили" його. Астрономи вимірили температуру поверхні планети і прийшли до висновку, що Марс - холодна високогірна пустеля з розрідженим повітрям. Занадто вивчений, занадто конкретний Марс почав стискувати простір для фантазії. І фантастика залишила його, перебралася на інші планети, а потім і за межі Сонячної системи - до далеких зірок.
     Для вільного розвитку фантастики необхідно саме широке визначення: фантастика - це література, де істотну роль грає незвичайне, неіснуюче, невідоме, явно придумане. Наукова ж фантастика - це така область, де незвичайне створюється матеріальними силами - чи природою людиною за допомогою науки і техніки. Фантастику, де незвичайне створюється нематеріальними, надприродними силами, не слід називати наукової. У нашому літературознавстві її іменують "фантазією" чи "чистою фантастикою".
     Чи значить це, що "ненаукова" фантастика завжди гірше? Зовсім ні! Адже художня література вся майже ненаукова. І не всяка наукова книга вдала. У свою чергу і наукову фантастику не завжди гарна. Уся справа в тому, що жанрові границі не збігаються з якісними. Може бути так, що тема гарна, а написана погано. Чи написано добре, а ідеї старі. Чи ідеї свіжі, але форма стандартна - набридла. Усяке буває. Усякі бувають образи - природні і надприродні. Питання в тому, для чого вони введені автором у твір. Хіба Русалка Пушкіна чи Демон Лермонтова служать прославлянню містики?  З іншого боку, недавно потрапив мені в руки один американський роман, сугубо науково-фантастичною, напханою технікою до відмовлення, де події відбуваються на далекій планеті в 2500 р.  І роботи там є, і машини часу, але усі зводиться до того, що кожні 500 років є месія, щоб врятувати Землю від зла, що у 2500 р. втілилося в машинах.
     Так що не варто квапитися, зустрівши на сторінках книги чорта з рогами, чи лісовика домовика, закреслювати для себе весь твір, а книгу, де є машини - вітати. Усі набагато складніше.
     У свій час Достоєвський назвав "верхом мистецтва фантастичного" повість А.С.Пушкіна "Пікова дама" саме за те, що читач до самого кінця не знаходить однозначного пояснення баченню Германа: " чи вийшло це бачення з природи Германа, чи дійсно він один з тих, які зіткнулися з іншим світом, злих і ворожих людству духів". Стверджуючи, що "фантастичне в мистецтві має межу і правила", Достоєвський вважав одним з найголовніших законів необхідність граничного зближення непоясненого і звичного: "Фантастичне повинне до того стикатися з реальністю, що Ви повинні майже повірити йому".
      Правдоподібність неймовірної ситуації може ґрунтуватися, з одного боку, на особливостях натури героя, на аналізі умов життя і з іншого,- на передбаченні новітніх наукових відкриттів і винаходів, але це більш характерно вже для фантастики XX століття.
     У будь-якому випадку предметом зображення стає саме пізнання, співвідношення інтуїції і логіки, здогаду і розрахунку, ілюзорного і щирого. Показові в цьому відношенні оповідання А. Погорєльського "Пагубні наслідки неприборканої уяви" і Н.Полевого "Блаженство божевілля", з описами оптичних досвідів і мнемо-фізико-магічних вечорів. Духи з язичеських переказів раптом одушевили природу, давши життя фольклорній фантастиці, світ якої повний таємничих істот, які незримо вершать долі, осмисленню поточних процесів природного буття. Загострений інтерес романтиків до народних обрядів і фольклору відбився і на фантастиці XIX століття, давши жанрове, "казкове" відгалуження ("Русалка" О.Сомова), де незвичайне принципово не має потреби в поясненні.
     У далекій давнині народ створив міфи. Ними відзначене "дитинство" людства. Час йде. Міняється життя, іншими стають і мрії. Уява народжує нові легенди.
    
     Російському читачу одним з перших розкрив міф фантастики у своїх баладах В. А. Жуковський. До народних переказів тягнувся  А. С. Пушкін, у двадцятилітньому віці, що написав поему "Руслан і Людмила". Але реальне життя народжувало фантасмагорії зовсім іншого характеру. Хіба не фантасмагоричним здавався Петербург, що виявляв собою відразливе з'єднання розкоші й убогості, краси і неподобства, щирості і фальші, веселощів і самітності?
     Соціально сильною виявляється повість В. Одоєвського "Косморама". Успіх графа Б., якому допомагають пекельні сили, -  доказ несправедливості соціального устрою. Зацікавлене розміщення характерів у системі двох "дзеркальних" світів-аналогів. Кожна людина має свого двійника в іншому світі, "вікном" у який стала дитяча іграшка - косморама. Але двійництво не означає ідентичності: у "зоряному світі" недалекий доктор Бін - розумний, простодушна Софія - демонічна. І тільки граф Б. усюди однаковий. Це негідник, що мордує дружину і дітей.
     Дивно співвідносяться в Одоєвського світи-аналоги. Як правило, земна людина не підозрює про існування іншої сфери. Знання і влада двійників набагато глибше і сильніше. Вийняток складає тільки Володимир Петрович, якому на землі відкривається невідома сутність світобудови. Присвячений у таємницю, він може бачити "обидві сторін", вловити зв'язок подій, на перший погляд далеких друг від друга. Але це проникнення абсолютно не залежить від його волі і бажання.
    
     Складна ієрархія земного і зоряного буття (причому зоряне, здається, ще не саме вище) дана письменником на опуклому і достовірному тлі повсякденності. Фантастичне пронизує всю дія повісті, здається часом неймовірним, майже містичним.
     Дійсно, надприродних подій у повісті вистачить з надлишком. Герой спостерігає в чудесне віконце косморами знайомих і незнайомих людей, осягає таємні пружини їхніх учинків, здобуває здатність у зоряному світі страчувати і переслідувати нещасливих. Безневинна "земна" дівчина Софія, хитра і розважлива в "зоряному світі", рятує героя від загибелі ціною життя знов-таки свого земного двійника.
     Фантастичне нерідко лише форма виявлення соціальної трагедії, самої сутності століття. Гине студент Вальтер Ейзенберг в однойменній повісті К.Аксакова - героя переслідує зла сила, що неминуче стає частиною його самого. Розоряється і втрачає царство Нурредін у новелі І.Кіреєвського "Обпа". І він також занадто пізно осягає просту істину: і зло, і добро, і реальність, і містика - усередині нас.
     Завершують традицію психологічної і філософської фантастики XIX століття повісті І.Тургенєва й А.П.Чехова. На перший погляд, джерелом фантастичної могутності як і раніше залишаються сили зовнішні. У Тургенєва - Елліс, ідеальна істота, що показує оповідачу то одну, то іншу сторону життя, подорожуючи не тільки в просторі, але і в часі.
     Основний прийом Тургенєва в "Примарах" - контрасти. Психологічні, емоційні, соціальні. Герой, що споглядає красу природи, раптово, майже без усякого переходу виявляється в центрі пристрастей і переживань людських, спостерігає за ходом Цезаря, бачить бунт Степана Разіна. Душу художника слухає стражданням і прикростям людським, усвідомлює несправедливість соціального пристрою, але не знаходить виходу.
     Елліс наполегливо тягне свого обранця в минуле, показує йому сцени насильства і жорстокості, що він не хотів  зауважувати. Сполоханим птахом віддаляється він від важких вражень, Елліс навіть дорікає його в малодушності. Адже художник не повинен відвертатися від болю і несправедливості.
     Іншу модель світу пропонувала фольклорна фантастика, що спиралася на народні повір'я, звичаї, традиції. Вона також була дуже популярна, особливо в 20-30-і роки XIX століття. У такому "простонародному" дусі писали, наприклад, О. Сомів, М. Загоскін. Основою для їхніх розповідей ставала таємнича подія, зв'язане з утручанням нечистої сили. Сама неймовірність події начебто виключала можливість того, що воно відбулося в дійсності. У той же час народна свідомість сприймала їх як реально існуючі. У розповіді О. Сомова "Русалка" баба мати хоче повернути до життя, воскресити дочку, що з горя утопилася і перетворилася в русалку. До кого ж було звернутися бідної, як не до чаклуна? Так тільки нічого не допомогло - русалка не змогла і не стала жити в будинку як і раніше, як усі...
     Більш традиційно, у дусі "фантастики пригод" і романтичної фантастики XIX століття, написана "Зірка Соломона" А. Купріна, "Граф Каліостро" А.Н.Толстого і "Агасфер" В. Іванова. Іван Цвет з повісті "Зірка Соломона" волею случаючи забирає владу над світом, кожне його бажання повинне виповнитися, тому що він знайшов магічне слово, якому підкоряються духи зла. І що ж? Це виявляється для нього важко й утомливо. Колір не побажав довідатися таємниць світобудови, але в той же час не захотів і підкорити собі увесь світ.
     Ще німецький романтик Жан-Поль Ріхтер показав два помилкових способи створення фантастичного. Перший - у тому, щоб "викрити" чудо, матеріалізувати його. Другий, навпроти, нанизувати чудеса одне на інше, не зважаючи на правдоподібність. Щира фантастика, вважав Ріхтере, повинна не руйнувати чудесне, але змусити його стикнутися з нашим внутрішнім світом. Німецький романтик порівнював щиру фантастику з прекрасною "сутінковим метеликом".
     Побачивши цієї "сутінкового метелика" пробуджуються таємні бажання людини, ясніше стають сховані рухи душі... Утім, "таємні" не означає тільки невідомі. Вища таємниця - у самій світобудові, у його організації. Вона стає доступної, коли виникає свого роду "гармонія" чи розуміння, зіткнення між душею людини і Всесвіт. Для такого зіткнення потрібно, зрозуміло, особливе відношення до чуда як до чого, що реально присутнє в нашому житті.
     Гейне писав, що світ здається нам тієї привабливою юною красунею, то жахливою брокенською відьмою. Залежить це від того, через які окуляри дивитися - опуклі чи увігнуті. Фантастика дозволила людині побачити відразу обидві сторін дійсності, переконала, що світ схожий і красуню і на відьму. Таке спостереження багатьох спантеличує, позбавляє спокою.
     Що робити - такий образ світу - і який радує і лякає. Розуміти його подвійність, приймати її сміливо й учить фантастика.
    
      
    

Список літератури
1. Російська і радянська фантастика. Повісті і розповіді. Москва, "Правда", 1989.
2. Нащадки Сонця. А. Платонов.
3. Гуревич Г.И. Беседы о научной фантастике.- М.: Просвещение, 1991.- 158с.
4. Грушко  Е.А.  Венки Обимура.- М.: Молодая гвардия, 1990.- 350 с.
5. Літературна енциклопедія. - К., 1990.
    
    
??

??

??

??




5