РЕФЕРАТ
на тему:
"Кнут Гамсун"



     Норвезький письменник Кнут Гамсун (справжнє прізвище - Педерсен) народився (1859 р.) в Ломе, в Гудбрансдаленській долині, сільськогосподарському районі Центральної Норвегії.
     Батьки орендували невелику феру, своє дитинство Гамсун провів в сільській місцевості: пас корів, любувався красою норвезький фіордів і засніжених гірських вершин.
    Єдиною освітою Кнута Гамсуна є сільська школа та уроки самоосвіти.
    Кнут Гамсун довший час не міг знайти собі на Батьківщині гідного місця, він двічі їздив до  Америки, займався найрізноманітнішою роботою, голодував, побирався, але при цьому писав свій великий перший роман.
    Світову популярність Гамсуну приніс роман "Голод", вперше опублікований повністю у 1889 р. "Голод" - багато в чому автобіографічний твір, який розповідає про життя і страждання молодого інтелігента в Христіанії, що марне намагається себе прокормити за допомогою публікації своїх статей у періодичних виданнях. Гамсун у незвичайній манері передав складні психічні стани героя, його настрою, переходи від розпачу, гніву, важкої озлобленості до своєрідної ейфорії - оманному підйому сил. Читач "Голоду" змушений виконувати роль, відведену головному герою: він разом з ним переживає і сподівається, страждає від недоїдання і божеволіє, безнадійно метається в пошуках зі сторони убік, і, будучи вже в критичному стані, у маренні називає ім'я міфічної дівчини Ілаяли, що тільки і здатно вийняти його з небуття.  
    Художні особливості "Голоду" виявляли типологічна спорідненість Гамсуна з поетикою творів Достоєвського. Більше того, автор любить часто і багато говорити про російську літературу взагалі. Так, у "Містеріях", Гамсун вустами свого головного героя пропонує співрозмовникам порівняти три найбільш значимі, на його думку, історичні фігури, серед яких виявляються Лев Миколайович Толстой і Ісус Христос. У "Подорожі по казковій країні" Гамсун, розсікаючи простори неосяжної Росії, неодноразово повертається до теми "великої російської вісімки": саме таке число російських письменників він для себе виділяє. Достоєвський займає тут особливе місце, оскільки Гамсун завжди визнавав значення і роль великого російського письменника для власного художнього розвитку. "Достоєвський - єдиний художник, у якого я дечому навчився, він - найбільший серед російських гігантів", - писав він своїй дружині Марії Андерсен.  
     Окрім цього норвезький письменник Кнут Гамсун посiдає одне з почесних мiсць як поет кохання, митець, що вiдкрив i зобразив новi вiдтiнки цього почуття, показав його складний характер, суперечностi мiж його життєдайною i руйнiвною силами.
     Вчинки героїв у романi К. Гамсуна "Пан" визначає через кохання. Головний герой роману лейтенант Глан живе вiдлюдником у лiсовiй сторожцi. Саме тут вiн почуває себе вiльним i щасливим. Серед людей йому незатишно, навiть задушливо. Вiн має душу вiдкриту красi i коханню, душу, яка цурається дрiб'язковостi, бо може осягнути вiчне: циклiчнiсть природи, її весняне вiдродження, лiтнiй розквiт, осiннiй сон. Вiн нудьгує серед товариства, що збирається у домi мiсцевого багатiя Мака. Розмови, що точаться тут про буденнi речi, не цiкавлять героя, адже вiн розумiє сутнiсть людей, розумiє iнстинктивно, як звiр. Невипадково в романi його погляд називають "звiрячим". Цей погляд допомагає йому вiдчути iлюзорнiсть багатьох цiнностей i прагнень людського суспiльства. Його iдеал - природа, а що може бути природнiшим за кохання?
     Кохання в романi зображується як непереборна сила, що не пiдвладна нi розуму, нi моральним законам. Це стихiя, яка не вибирає шляхiв, яка неминуче приносить жертви.
     Кохання єднає Єву, дружину сiльського коваля, i лейтенанта Глана. Воно перетворює покiрну й безталанну Єву в особистiсть. Кохання дає їй сили, позбавляє страху. Вона нiчого не очiкує вiд Глана, не знає, чим закiнчаться їхнi стосунки, вона просто про це не думає. Вона сповнена довiри i нiжностi до коханого. I Глан вiдчуває чарiвнiсть її доброти, що дає йому вiдчуття щастя, хоча серце i душа Глана належать Едвардi. Стихiя кохання захоплює Єву i робить її своєю першою жертвою. Єва гине пiд уламками скелi.
     Все трагiчно переплiтається. Порох пiд скелю пiдклав Глан, бо хотiв зробити незвичайне видовище на честь вiд'їзду барона, нареченого Едварди. Запалив порох Мак, якого мучили ревнощi. Вiн розрахував час, коли Єва опиниться бiля скелi. Людськi пристрастi, жорстокiсть i непримиримiсть руйнують життя, природу.
     Едварда - сильна натура, що неспроможна пiдкоритися коханому. Для неї кохання - це боротьба. Тому її стосунки з Гланом нагадують поєдинок, в якому не може бути переможця. К. Гамсун пояснює нелогiчнiсть їхнiх вчинкiв силою пристрастi. Цi вчинки часто не розумiють навiть самi герої, але вони сповненi глибокого внутрiшнього змiсту. Бажання Глана привернути до себе увагу Едварди зрозумiле, ось чому пiд час морської прогулянки вiн кидає її черевичок у воду. Шукаючи її спiвчуття, вiн навмисне прострiлює собi ногу. Ревнощi примушують Глана плюнути у вухо нареченому Едварди. Всi цi вчинки нелогiчнi, незрозумiлi сторонньому спостерiгачевi, але вони пояснюються iмпульсивнiстю кохання мiж Гланом i Едвардою. Але в цiй iсторiї не все зрозумiло навiть самому автору, напевне тому вiн не тлумачить причини цих вчинкiв. Читач розумiє лише те, що кохання не пiдвладне розуму, що це сила, яка може керувати людиною.
     Я чула мiф про Пана, що вiн син Гермеса, бог лiсiв, полiв, кохав i переслiдував нiмф. Фiгурка Пана, зображена на порохiвницi натякає на те, що мисливець Глан теж пiд його покровительством. Автор показує схожiсть Глана з Паном у тому, що вiн, Глан, володiє тою ж безмежною владою над жiнками. I вся ця схожiсть не пiдкреслила жодної важливої особливостi його натури. Глан - сучасна нервова людина, яка найбiльш за все цiнує мрiю i надiю. Бездумне ставлення цивiлiзацiї до всього примушує його шукати порятунку у лiсi, де вiн один i може поринути у своє "я". Герой знаходить там почуття волi, розриває з суспiльством.
     У назвi роману є символiчний змiст. Людина, вважає Гамсун, - частина природи, яка є в романi в образi могутнього Пана, який живе у кожному з героїв i розпоряджається його долею. Роман Гамсуна "Пан" за словами О. I. Купрiна, - "це молiння про красу свiту, нескiнченна вдячнiсть вiд серця за радiсть iснування, а також гiмн перед страшним i прекрасним обличчям бога любовi".
     Людина не може жити без кохання, але стосунки мiж людьми, людськi якостi можуть зруйнувати красу цього почуття. Але в свою чергу кохання може впливати на стосунки мiж людьми: воно може безжалiсно нищити. Менi здається, що тiльки сильнi i прекраснi душею можуть витримати його випробування.
     Гамсун був визнаний гідним Нобелівської премії в 1920 році за роман "Плоди землі" ("Соки землі", 1917), що вився гімном селянській праці, роман, що Горький у листі до норвезького побратима по перу назвав "епічною ідилією", а син Турі, художник і письменник "євангелієм землі і праці". Головний герой цього роману-притчі Исаак перетворює дикий лісовий край у родючу ниву. У його образі втілений ідеал норвезького селянина-трудівника, вільного і незалежного, нерозривно зв'язаного з рідною землею.
    Романом "Замкнуте коло" (1936) фактично завершилася творча діяльність Гамсуна. Що таке "Замкнуте коло"? Це той же "Голод", тільки навпаки; "Замкнуте коло" навіть звучить по-норвежски схоже (Slutted і Sult). Уявіть собі людини, що страждає не від чи голоду убогості, а, навпроти, - від забезпеченого життя і світлого майбутнього. Це і є головний герой роману. Він не переносить розкоші, жити в умовах якої йому не раз пропонує доля: він спочатку безглуздо витратить гроші, а потім буде коротати своє існування в борг, - так йому більше подобається; він терпіти не може нормальних, "людських" умов проживання, - йому подавай чи землянку вагон; йому не подобається осілість, - він страждає від тривалого перебування на тому самому місці, його стихія - бродяжництво і блукання.  
    До останніх своїх днів Гамсун зберігав дивну ясність розуму, чому найкращим доказом служить написана їм у 1949 році у віці 90 років книга "На зарослих стежинах", що критики називали "як і раніше живою, стиснутої і яркою". Цей добуток носить напівпубліцистичний характер, у ньому Гамсун описує події, що відбулися з ним протягом тих декількох післявоєнного років, коли в Норвегії йшов знаменитий процес осуду колабораціонізму.  
        






Використана література:
1. Волощук Є. Зарубіжна література. - К., 2004.
2. Літературна енциклопедія. - М., 2000.